І де той обрій, де мій рідний дім?
Колиска із минулого в майбутнє.
Я виріс…
виріс, матінко, у тім –
лише фізично, чи взнаєш малого?
Очі є прірва сліз і прірва мрій.
Мої то – мрії, а твої – то сльози.
Твоя печаль…
печаль твоя у тім –
Що я, Ма, виріс.
Виріс – тільки того.
А мрії – то оманливі комети.
Деінде заблищать, і, ось,
вогнем
Серце горить, спалахують вендети,
Встромляючись підточеним ножем.
А сльози, мамо, то благі новини –
джерельні кришталі душевних мук.
Чіпляються секунди за хвилини,
години ллються
в лінії
стареньких
рук.
І ми удвох, посеред тої прірви
Простились рідними, полишились чужими.
Облиште, матінко, я вірю Ви
Молились справно, інколи тужили.