Журбу свою я в морі мав втопить,
Прийшов я вранці, а воно – ще спить!
Літали чайки сонні ще над ним,
За обрій слався з пароплава дим…
Мені його будити – стало жаль,
І знов додому я відніс печаль!
Та вдень іду до моря, і здаля,
Я бачу, що сміється мов маля!
Веселі хвилі пестили пісок,
А чайки на воді вели танок!
Мені його смутити стало жаль,
Залишилась мені моя печаль!
Вночі, до моря знову я прибіг,
Воно ридало біля ніг моїх.
І хвилі плакали, ламали руки,
Казали, що не винесуть розлуки!
І моря мені дуже стало жаль,
Залишив я собі свою печаль!