Десь серед міста на брущатці,
Він ниц лежав вночі безсилий,
В руці зажавши пістолет,
Його вже покидали сили.
Що сталося, то був секрет.
Над ним згустилась темна ніч,
Навколо було дуже тихо,
І в чому тут насправді річ,
Всім зрозуміло - сталось лихо.
Хтось встиг його вже зупинить,
Всадивши в спину гострі стріли.
Не дочекавшись хтось, не спить,
Збагнуть не важко - мати й мила.
Чого хотів, куди він біг?!
Лише йому про це відомо,
Чи то дурних пророцтв є збіг,
Чому, вночі не був він вдома?!
Його вела, якась злоба,
Вона палила йому душу,
І то була його біда,
Він тим Пандори ящик зрушив.
Як бумеранг, стріла ввійшла,
І розвернула його душу,
А ніч цю тайну, зберегла...,
І я про це мовчати мушу.