Давним-давно волошки відцвіли
Давно з тобою стали ми чужими
Окремо ми долаємо стежки
Навряд чи вже нас доля зробить тими...
Холодними ставали почуття
Розлука тихо в серце заповзала
І там в душі тихесенько жила
В кохання нишком лезо запускала
Хіба замкнулись двері в інший світ?
Чи слів у світі інших не існує?
Хіба мені вже так багато літ,
Що доля в грудях серце так шліфує...
Ще трішечки й забуду твої очі
Хоча в душі щось каже - "ще зажди"...
Мені більш не приходять сни щоночі
Волосся, губи, тіло й просто ти
Холодну воду нашої розлуки
Дощі наллють в калюжі восени
Так важко забувати твої руки
Такі далекі стались вже вони
Отак візьму, і правда все покину
З торішнім листям, де нескошена трава
Та відчуваю, що маленька половина
Твоя в мені... ледь-ледь, та ще жива...
Коли незатишно і порожньо в душі…
Дощі в життя непрохано ввірвуться
Холодний вітер робить зимно у крові
Любов коли на дні, в душі коти шкребуться