Їхали козаки, степом, долиною,
Та й зустріли дівчину з русою косою!
А коса до пояса, в’ється за плечима,
І зовуть козаки, щоб пішла за ними!
"Поїхали дівчино, маєш бути з нами,
З нами запорожцями, з нами – козаками!
В золоті красуня, будеш далі жити,
Будеш безтурботною, жити – не тужити!"
Гримнула дівчина – з вами я не буду,
Бо свого коханого – навік не забуду!
Прийде мій коханий, до моєї хати,
Я його зустріну, та рідная мати!
Ми з моїм коханим та поберемося,
Цінувати щастя своє, з милим навчимося!
На землі нам жити – присудила Доля,
Хіба діток може мати – перекоти поле!
І тоді козаки разом посмутніли,
Між собою тихо, щось загомоніли.
Повернувсь до неї, і сказав один –
Без бажань тримати – не маємо причин!
Їхали козаки, степом, долиною,
Та й зустріли дівчину з русою косою!
А коса до пояса, в’ється за плечима,
І зовуть козаки, щоб пішла за ними!...
Жовтень.2017