За грех счастливым быть в неподходящий час
положены и покаяние, и кара.
Над виражами чрезвычайных трасс
и женщина лишь с крыльями Икара.
Растает воск - я в море упаду
и морем захлебнусь я, как тобою.
И этой жажды незванную беду
лишь нежностью твоею успокою.
В стекле стоят осенние те витражи.
Забыть про всё. Уйти - не оглянуться.
Способен ты на роковые виражи.
Мы не могли бы в мире этом разминуться.
Оригинал:
За гріх щасливості в неслушний час
належиться покута і покара.
Над віражами карколомних трас
я тільки жінка з крилами Ікара.
Розтане віск — я в море упаду
і захлинуся морем, як тобою.
Ції жаги некликану біду
лише твоєю ніжністю загою.
Стоять в шибках осінні вітражі.
Забути все. Піти — не озирнутись.
Ти здатен на смертельні віражі.
Ми не могли у світі розминутись.