Лина Костенко «Я эгоистка?»
(перевод Владимира Туленко)
Я эгоистка?
Очевидно, да.
И я, порой, себя не забываю.
Грешу по-новой, только вот беда,
Что замолить грех старый не желаю.
Я лицемерка?
Чтож, возможно так.
Жизнь научила в маски одеваться.
Чтоб прикупить покой свой за пятак,
Приходится и лгать и притворяться.
Горда не в меру?
Будто бы осёл?
Пускай и так, не вам судить об этом.
От поучений притомилась. Не дошёл
Тот путь, где идеальны все, как дети.
Бездушна я?
Жестока и черства?
Что в списке там? И что за супер новость?
Могли обидны быть мои слова,
Бездушны, жестоки, порой суровы.
Порой на скользкий становилась путь,
Бывала даже бабою я злою.
Я эгоистка?
Разве что чуть-чуть,
Но говорила ль, что была святою?
Я, как ты понял,– не судьбы подарок.
Терпи такой, иль скройся, что есть мочи!
Пока пуд соли мы не съели даром,
И наглухо весь мир не заколочен.
… Остра и своенравна очень даже,
Наверно, от природы вся я с перцем.
Смотри, куда ты руки свои тянешь,
Чтоб не хвататься в будущем за сердце.
На разных языках пришлось общаться,
В один их вряд ли втиснуть кто-то сможет?
Поверь, что проще будет нам расстаться.
Не в силах бурю полюбить ты тоже!
.
*****
Лина Костенко «Я егоїстка?»
Я егоїстка?
Мабуть, ви праві.
І я, бувало, думала про себе.
Тримає час гріхи мої нові,
Коли старі ще відмолити треба.
Я Лицемірка?
Що ж, можливо, й так.
Життя навчило маски одягати.
Щоб викупити спокій на п'ятак
Доводилося інколи брехати.
Я надто горда?
Вперта, як віслюк?
Якщо і ,так, не вам мене судити.
Я від повчань втомилась і наук,
А ідеально не навчилась жити.
Бездушна я?
Жорстока і черства?
Ну що іще там? Це усі провини?
Я визнаю, були й мої слова
Бездушними, жорстокими, черствими.
Були й дороги інколи криві.
Бувало, й зло лишалося за мною.
Я егоїстка?
Мабуть, ви праві...
Та я й не прикидалася святою.
Як бачиш, я — не подарунок долі.
Терпи таку, або втікай щодуху,
Поки ще ми не з'їли пуда солі
І світ не встиг замкнутися наглухо.
... Свавільна, гостра, не терплю розлуки.
Я, мабуть, від природи трохи з перцем.
Дивися сам, до кого тягнеш руки,
Щоб потім не хапатися за серце.
У нас з тобою дуже різні мови.
Чи можна їх в єдину об'єднати?
Повір мені, повір мені на слово:
Тобі не вдасться бурю покохати!