"...Та як же Ви визнали, звідки
все те, що боліло в душі?
Неначе Ви сліз моїх свідком
були і писали вірші
про сльози мої і про мене,
про душу мою у сльозах...
Здалося, я – Ваше натхнення
мале, що живе в міражах,
що вірить наївно в кохання,
що вірить у вічну любов,
що плаче у подушку зрання
і ввечері в подушку знов...
Не я Ваша Муза, я знаю,
та вивчила Ваші вірші.
Можливо, я так Вас кохаю,
що прошу: "Для інших пишіть..."
Не я Ваша Муза, я знаю.
Не я з Вами ночі не сплю.
Та вірші до інших читаю
і Вас, мов дівчисько, люблю..."