Збруя вже дзвеніла на коні гнідому,
Відчував, що скоро буде бойовище.
Козака красуня проводжала з дому,
До битого шляху, до війноньки ближче!
Любий мій, хороший, сокіл мій відважний,
Ти, від злого ворога – борони наш край!
Хоч мені тривожно, хоч і буде страшно,
Віддаю для слави – батьків меч – тримай!
Ляжуть всі поганці – зачепи краєчком,
Рукоять з долонею – обіймуться враз.
Батько в битві жаркій, взяв під Берестечком,
Далі, поки дихав – доглядав весь час!
Вже село за пагорбом, наче хоче критись,
А церковний дзвін - ледь чутно долина,
Прощавай кохана, будеш мені снитись,
Захищу Вітчизну, - бо вона – одна!
Захищу ті стежки, де колись ходили!
Солов’ї співали, квітла нам весна!
Захищу ту землю, бо її любили,
Нам запашним хлібом – дарила вона!
Брязкотять вже шаблі, і свистять ті кулі,
Що віщують славу, що приносять смерть!
Та козацькі душі – вони не зігнули,
Ворогів підступних – порубають вщерть!