Весна дівкою виростала.
Як біла покрова розстала,
Весну у діброви привезли,
Дівкою весна виростала,
Наливалася соком берези.
Одягалась весна в пишні сукні,
Святкувала у залі травневій,
Розквітала і в свята і будні,
Женихи задивлялись на неї.
Посилала теплі всім поцілунки,
Засіяла красою царівни,
Зібрала придані ладунки,
Червню упала в обійми.
В його чарах була у полоні,
Полином її задурманив,
Брав її руки у свої долоні,
А потім серце поранив.
Діву Липень окунав у росу,
Серпень стернею огортав ноги босі,
Випивали їз неї потрохи красу,
Розплітали вербами коси.
Ще купали її в океані і морі,
Аж місяць падав із кручі,
Усе літо кохали у полі,
Як день догорав пахучий.
А потім на свою лихую біду,
Задивилася Жовтневі в очі,
Така її доля , чи так на роду?
Згубила румянець дівочий.
Та тільки старий жених , Грудень,
Обіцяв усю зиму кохати,
Як настала морозяна студень,
Забрав її в свої палати.
Автор; Н.П.Рубан.