Літо гуляло.
Для літа весняні зітхання – пусте,
Про весни залицяння не знає,
Адже літо буяє , літо цвіте
І сонцем пекучим палає.
Для літа немає ні краю, ні меж,
Воно найкоханіше в світі,
Літо травами пише картину – коллаж
І вечір ховає в зеніті.
Вербам плакучим сипле зорі у коси,
Ласкає всіх хвилями в морі,
У віночку дівчини миє ноги у росах,
Наливається колосом в полі.
У Києві , Римі , Стамбулі , Дубаї,
В цілім світі всіх хоче зігріти,
На світанку легеньким туманом лягає,
Щоб трішки заснути , спочити.
Так літо гуляло , що втоми не знало,
Всі дні і всі ночі , а вранці,
Ріллею сумною на поле упало ,
Згубило всі барви й румянці.
Автор; Н.П.Рубан.