На зиму повернуло. Спит трава.
Сухие камыши дрожат и рябью воду покрывают.
Кривая лошадка едва бредёт под рядами осин и ив.
В левадах так голо, неприветливо, что хочется уже снега.
Устав от бега по ленте Мёбиуса,
я вермут пью, лимоном наслаждаюсь, чёрным виноградом
и клубничным льдом.
Под крышкой в погребе урожай картофеля,
антоновки и слив. А на столе графинчик масла,
помидоры, базилик и килотонны счастья,
генерируемые сердцами всего мира -
кто имеет глаза, тот увидит.
Как будто всё во всём и ничего.
Пустотность не тождественна пустоте
Эта игра малышей на берегу одинокого Океана
захватывает всё больше, больше, больше
- Плеск воды, колокольчиков голос, горловое пение. Я это слышу или так, кажется?
- А кажется, это как? Ты хочешь препарировать реальность? Прицепить бирки с подписями
и положить всё в нижний ящик своего стола?
- Что такого я сказал, чтобы в ответ услышать какую-нибудь диковинку?
- Чудеса? Мои слова - эхо твоих мыслей. Тебе с ними жить.
- Не сердись.
- Меня уже давно ничто в этом мире не сердит и не удивляет. Слушай то, что слышишь.
Живи с миром, Ивасик-Телесик.
Пей молодое вино. Кури волшебные травы, собранные в день летнего солнцестояния.
Слушай музыку Моцарта, сыгранную на ситарах и бубне.
Совокупляйся с любовью в сердце, в теле и вне него.
В каждой позе тантрического танца, в каждой асане
живи, как впервые. Живи, как в последний раз.
Пить или не пить этот напиток
не тебе решать.
Потому что на самом деле это ты всё решил
сотни лет назад.
Ты просто забыл.
Просыпайся!
Мир тебе!
В доме твоём любовь.
Магiя - Гра-
Валео Лученко
На зиму повернуло. Спить трава.
Сухі очерети тремтять і ряботинням воду покривають.
Крива конячка ледь бреде під рядовицею осик та верб.
У левадах так голо, непривітно, що хочеться вже снігу.
Втомившися від бігу по стрічці Мьобіуса,
я вермут п'ю, цитриною смакую, чорним виноградом
і полуничним льодом.
Під лядою у льосі урожай картоплі,
антонівки та слив. А на столі карафочка оливи,
помідори, базилік і кілотони щастя,
що генеруються серцями всього світу -
хто має очі, той побаче.
Неначе все у всьому і нічого.
Пустотність не тотожна порожнечі
Ця гра малечі на березі самітнім Океану
захоплює все більше, більше, більше
- Плюскіт води, дзвіночків голос, гортанний спів. Я це чую чи так здається?
- А здається це як? Ти хочеш реальність препарувати? Причепити бирки з підписами
і покласти все в нижній ящик свого стола?
- Що такого я, сказав аби у відповідь почути якусь чудасію?
- Чудасію? Мої слова то - відлуння твоїх думок. Тобі з ними жити.
- Не гнівися.
- Мене вже давно ніщо в цьому світі не гнівить і не дивує. Слухай те, що чуєш.
Живи з миром, Івасику_Телесику.
Пий молоде вино. Кури чарівні трави, зібрані в день літнього сонцестояння.
Слухай музику Моцарта, зіграну на сітарах і бубоні.
Кохайся з любов'ю в серці, в тілі та поза ним.
У кожній позі тантричного танцю, в асані кожній
живи, як вперше. Живи, як в останню мить.
Пить чи не пить цей трунок
не тобі вирішувати.
Бо насправді це ти все вирішив
сотні літ тому.
Ти просто забув.
Прокидайся!
Мир тобі!
В домі твоїм любов.