Я брошу все. Я верю в километры -
Обветрены, запыханы и злы,
Так много их у матушки Деметры,
Той, что была Богинею Земли.
О, размотай дороги мне, богиня,
Куда глаза глядят теперь бегу.
Спасай меня, спаси, а то погибнет
Моя душа, влюбившись на беду.
Так нежно, беззащитно и с признаньем.
Не внемля даже трезвому уму.
Спаси мня разлукой, расставаньем, -
С собой воспоминаний не возьму!
В оазисах разлитой солнцем цедры,
Где громы прячут ливни в рукаве,
Да деревянных верст мелькают зебры,
Пасутся в запорошеной траве, -
Пусть будет степь, пусть будут лес и горы,
Пусть всё это с лица земли сотрут,
Когда с недобрым глазом светофоры
Печаль мне на дороге разольют.
***********
Костенко Ліна. Я кину все. Я вірю в кілометри… С украинского.
Я кину все. Я вірю в кілометри –
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри,
Котра була богінею землі.
О, розмотай шляхи мені, богине!
Світ за очі від себе забіжу.
Рятуй мене, врятуй мене, бо гине
моя душа, задивлена в чужу.
Так ніжно, так беззахисно, так віддано,
так всупереч тверезому уму.
Врятуй мене розлукою і віддалю,–
ні спогаду з тобою не візьму.
В гірких оазах сонячної цедри,
де грім тримає зливу в рукаві,
де тільки версти, дерев’яні зебри,
пасуться в запорошеній траві,–
хай буде степ, хай буде ліс і гори,
хай вибухне земна твоя пралють,
коли лихі на око семафори
мені дорогу смутком переллють!