У потязі
І знову потяг мчить мене назад –
В моє дитинтво, до батьків, у юність.
А за вікном шепоче снігопад,
Свої пісні співає, музу будить.
Далеко ти залишишся позаду,
До тебе повернусь я скоро знов,
Ти – моє щастя, ти – моя відрада,
Моє кохання, вічная любов.
І за віконцем пробігають знову
Поля, лісочки, ріки – тільки мить.
До тебе скоро я повернусь, словом –
Мені без тебе вже ніяк не жить.
Але попереду – батьківська рідна хата,
Стежки-доріжки, малою де була,
І рідне місто, споминів багато,
І юність, що так швидко промайнула.