Ось і вересень вже. Він пряде свої притчі й балади.
Павутинки прозорі летіти збираються ввись.
Хризантемні вогні ув обіймах старенького саду
Нагадали мені про дівча, що жило тут колись…
Де барвінки цвіли, розросталась божественна м’ята,
Кожну зиму матуся ще ткала свої рушники…
Біля стріхи пожухлої вчили пісень ластів’ята.
І збиралися мрії в долоньки, неначе квітки…
Тож не дивно, чому так бракує душі цього раю
(Там чорнобильська «зона» і хати давно вже нема…)
Тільки я з тим дівчам ще розсипані мрії збираю,
Доки їх у глибоких снігах не сховала зима…
© Світлана Костюк
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Вот уже и сентябрь. Он прядёт свои притчи, баллады.
Паутинки, прозрачны, взлететь собираются ввысь.
Хризантемное пламя в объятьях старинного сада
Мне напомнило девочку… ту, что жила здесь…колысь*…
Где барвинок отцвёл, разрасталась божественно мята,
Мама каждую зиму ткала там свои рушники…
Возле крыши обвисшей птенцы обучались когда-то
Первым звукам…мечты собирались в ладошки-цветки…
Разве ж странно, что не достаёт для души чуда рая
(там чернобыль прошёл ураганом, и хаты там нет…)
Только я с той девчушкой те, в россыпь, мечты собираю,
Их покуда в глубоких снегах не занёс вьюжный след…
*- когда-то(на укр.)