Впродовж віків, впродовж тисячоліть
звучить могутнього мого народу пісня,
звучить, не затихає ні на мить,
тонами грає, немов барвами намисто.
З глибин ярів до височин гірських
її мотив об'єднує разом під синім небом
кремезний дуб з гілля родів людських,
б'є джерелом цілющим десь з-під ребер.
На золотих ланах та кручах рік стрімких,
в лісах густих, серед степів безкраїх
зшиває ниткою червоною всіх тих,
хто серце їй без страху відкриває.
Народ той - українці, та свята земля -
їх плоть і кров, їх люба Батьківщина,
бо кожен з них: старий і немовля -
велична, світла, вільна Україна.