Я навчу тебе сміятись, як сміятись ти не вміла.
Щоби сміх – на повні груди, щоби щастя – повний дім.
Щоби гарно вигиналось в мить щасливу твоє тіло.
Щоб мені твій сміх – на радість, і на заздрість трішки – всім.
А сміятись ти не вміла, бо життя не веселило.
Усміхалася не серцем – усміхалася лицем.
А тепер сміятись вчишся, як душа давно хотіла:
щоб знести до неба руки, сміючися під дощем...
Люди сміх відчують щирий, усміхнуться всі довкола.
І позбудеться нарешті хтось сумної пустоти...
...Я навчу тебе сміятись – будеш вільна, як ніколи.
Сміх – це внутрішня свобода... Та, якої прагнеш ти...