Два карасі. (Мова народна).
Якось пішов дід Карась
Рибки половити,
Та рибалка не вдалась,
Хотів вже й звалити...
Раптом поплавок сіпнуло,
Ледь дід вудку втримав,
Добре його поводило,
Та улов отримав...
Спіймав він, зійшовши потом
Карасика чималого
Виблискує наче золотом
На сонці луска в нього.
"От рибалка задалась" -
Дід від щастя тає,
"Недаремно ж я Карась,
Хто таке спіймає?"
А рибина та на ньогось
Дивить, мов людина,
Ще й белькоче ротом щось,
Ото вже дивина...
Та прислухався він вухом
До плямкання того,
Починає розуміти трохи
Карасика золотого:
"Ти Карась, і я Карась,
Ми ж тезки, я знаю,
Риба ще не перевелась,
Відпусти, благаю...
А за це я обіцяю
Здійснити бажання,
Але тільки силу маю,
Владі передать прохання".
Дід Карась помізкувавши,
Мовив своє слово:
"Та, щоб вони пов*ирались
Усі до одного..."
Плямкнув ще карась губами,
Немов давши згоду,
Махнув вдячно плавниками,
Та й полетів в воду...
Звідкілясь вітру принесло,
Хмари в небі носе,
Й таким сморідом понесло,
Хоч затикай носа...
Чимчикує дід до себе,
Та й думає: "Справді,
Скільки ж того лайна треба,
Щоб зібралось в владі?"