Удвох бредемо вечором осіннім
стікає мерхлим листопад дощем.
Чекав тебе як Божого спасіння,
лиш душу роз’ятрив собі ущерть.
В твоїх очах ні крапельки кохання,
вони холодні мов осінній дощ.
Ти першим взором вбила сподівання,
мені не допоможуть й сотні прощ…
Нас вихор підганяє в невідомість
як перекотиполе по степу.
Скінчається не розпочавшись повість,
вже вітер сіє льодяну крупу.
Життя негода люта отруїла,
мов королева сніжна й ти сама.
Сьогодні осінь трунком напоїла,
а завтра заморозить нас зима.
19.09.2017