***

Єдиний, хто не стомлюється, - час.
А я втомилась, як же я втомилась...
Не пам'ятаю вже коли й почавсь
Цей гострий біль, заплетений в немилість.

Так легко дихать дружнім співчуттям,
Не важко й плакать муками розлуки -
А я німа, бо все своє життя
До губ гарячих притискаю руки.

Прикушую розбурхані слова,
Ковтаю кров, розмішану з виною.
Але чия ж то бісова вина?
І звідки лине мідною рікою?

Жорстока доля дивиться анфас
І в стомлених очах шукає муки.
Єдиний, хто не стомлюється, - час.
Він переміг. Я опускаю руки.