…як міняють постільну білизну -
покоління міняють роки…
та їм байдуже - радість чи тризна,
стрімголов спіралюють віки…
ця земна та всесвітняя постіль -
що колиска людського кубла
на гостину зібралися – гості
хазяйнують - земля замала…
і приречений на непізнання
вавілонської башти секрет
і мечеті, і шпилі, і бані
догори, в небеса… порух… злет?
тільки птах – йому в небо злітати
так банально... в кармічності драм
нам ніколи цього не пізнати…
кожен з небом стає сам-на-сам.
відчайдухи, злочинці, герої
і, звичайно, поети…. вікам
полишають майдани і трої
по собі… біля сонячних брам.
монолог? діалог? не дочутись…
знає віра – душа бо злетить!
лише розум тебе каламутить:
може – ні? може - так?… й то на мить….