Ти не приходь, бо вже не треба.
Ні в рідких снах, ні наяву...
Та не порушуй в серці ладу,
Я не тобою вже живу!
Забудь колишні заготовки
Лушпиння непотрібних слів,
Наївним, іншим ці штриховки
Хай будуть для твоїх віршів.
Шальною бути надоїло
І знову легше на душі.
Бо згасло те, що серце гріло
І не потрібно вже віршів.
Була твоєю лише тінню,
Не безтурботною - смішною.
Та зникло вже кудись натхнення,
У вир як, наче, з головою...
Нарешті я розправлю крила,
Злечу я вверх над метушнею.
Прощальний змах... Іще зусилля,
Й зіллюся з зіркою новою!
Минає все. І це мине,
І більше нічого страждати.
Хай суть моя навік збагне -
Сто раз в добу не помирати!..
Ушла любовь
Солнечная Бора
http://www.stihi.ru/2017/09/09/10707
Не приходи ко мне, не надо,
Ни в редких снах, ни наяву,
Не нарушай на сердце лада,
Я не тобой теперь живу!
Оставь былые заготовки
Своей словесной шелухи
Другим, наивным, в изготовку
Стоящим, им слагай стихи.
Мне быть шальной совсем постыло,
И на душе опять легко.
Светило яркое остыло,
Вздохну спокойно, глубоко.
Была твоей всего лишь тенью,
Не беззаботной, а смешной.
Во мне исчезло вдохновенье...
Как в тёмный омут с головой.
Я наконец расправлю крылья,
Взметнусь над тщетной суетой.
Прощальный взмах, ещё усилье,
Сольюсь с возникшею звездой!
Проходит всё, пройдёт и это,
И больше незачем страдать.
Пусть будет вечным мне запретом
Раз сто за сутки умирать!