Я вітра у полі завжди доганяла...
Сьогодні у долі ще раз запитала:
- Чи обрій далеко, чи вірна дорога?
Іти так нелегко, на серці тривога...
- І сонце вже низько і хмари кочують,
Ногам дуже слизько, і люди не чують...
Чи фініш вже близько, чи ще половина?
І що я сьогодні зробити повинна?-
У відповідь чую - Нічого не треба,
- Ти просто забула дивитися в небо!
Мабуть, розучилася бути собою,
Ти жити втомилась, і дружиш з журбою.-
...Така була щира й правдива розмова -
Цілющий бальзам і роса світанкова!
Я слухала серцем, душею вбирала!..
Чому ж я раніше цих істин не знала?!.
Хоча все так просто, і добре відомо -
Люби білий світ! і себе в світі цьому!
І стане все легко, і все зрозуміло.
Чому так раніше я жити не вміла?
- Подякую щиро на доброму слові!
- Іди собі, з миром, до щастя й любові!
- Я ще раз спитаю - чи ж буде взаємно?
- Дорога до раю у серці твоєму!