Ця осінь – продовження зріло-пекельного літа.
Дерева ще вбрані і променю листя палити.
Як знову веснянки повернення в квіточках
з півдня.
Під спів соловейка: ти - мій, я - твоя, - аж до півнів.
У вирій – де пам'яті сад зустрічав нас гостинно,
щоб ми там зривали старанно всі квіти провини.
«Пробач» - шепотіли, відлуння ловили в долоні.
Хмільної любові ми сльози ковтали солоні.
Без розпачу в димному шлейфі лелеки летіли.
Ця літня ще осінь спалити наш смуток схотіла.
15.09.2017