Засинай, моя чортова музо!
До чого ж ти набридла мені!
Бо як Робінзон той Крузо,
Шукаю марення я вдалині!
З тобою на хвилях натхнення,
По віршів рядкам полетим!
Та раптом – розтане марення,
І зникнє наснага, як дим!
Хай що там, нам все дала Доля,
Живемо - у власному сні.
З піску і самотності волі,-
Ілюзію твориш мені.
І у цій таємничості казки,
В багатстві придуманих п’єс,
Шукаю любові і ласки,
І з’яви,- примарних принцес!
А поки – одягнем аркани,
І знову все буде так само!
В Житті шпаринки мають всі паркани,
То ж не вигадана, виходить драма!