Осіннім ранком, мокрим від дождя,
прокинутися знову у дорозі,
під стук коліс в плацкартному, в тривозі,
що відміряє мого смутку суть.
Цей смуток мої спогади штурха...
Колись цей стукіт радістно талдичів,
що скоро Крим, де теплі хвилі кличуть
мене, ще й ніжно-ніжно обіймуть.
Усе було...
Там зорі крізь траву
підморгували нашому коханню...
Та предрікало шторм та розставння
квилиння чаєк, а не солов`їний спів.
Забути хочу весь жорстокий світ!
Страждання нАлите ущерт по самі вінця -
не чара, а така собі, криниця.
Марш Мендельсона - згадка про наїв.
Шлях до кохання зовсім не такий,
як думають собі наївні люди.
Воно то ластиться, то гіркотою губить.
Троянди гарні, та не для вінця.
За потягом - невидимий вагон -
то спомин про любов і в щастя віру...
Лиш те, що хочуть чути пасажири
вистукують колеса без кінця...
.........вколисують колеса без кінця...
........тук-тукають колеса без кінця...
.......кують-кують, колеса без кінця...
......коло коліс колише без кінця...
.....думкам моїм також нема кінця...
....ессе-інь-цця...
...цця-цця...
..ця-цця...
.ця-цця...
ц-ця...
...