Українці, українці, милі людолюби,
та любов ваша безмежна вас таки й погубить!
Гуманісти-демократи, треба ж знати межі –
ви катів своїх на спині винесли з пожежі.
Цих мерзотників-шубравців занесли до хати
і залишили в світлиці їх відпочивати.
Кормим, поїм, розважаєм, глаголим на їхнім,
бо образить боїмося хамів тих в елітнім.
А вони аж скаженіють, усе нахабніше
душать, тузять нас, мордують й свого не полишать.
Вже й багаття запалили собі на забаву,
зазіхають неупинно на волю і славу!
Ми ж господу оставляєм, відступаєм в сіни,
нам чомусь не помагають вже і рідні стіни…
Толерантні ми, їй Богу, справжні європейці,
нашу мову кольорову держим в кацавейці…
Вже готові навіть сіни рідні залишити,
щоб заброд не турбувати, лиш би не гнівити.
А вони борги нам множать, судами лякають,
збудували огорожі, нарід розпинають.
Ми вже згодні до сараю навіть перебратись,
під повіткою дрімати, по двору скитатись.
Гуманісти, демократи, повні філантропи,
так залишитесь без хати посеред Європи!
Українці, мої любі, рідні людолюби,
та любов вас християнська, я боюсь, погубить!
Демократи-гуманісти, треба ж знати межі,
щоб не дати згинуть Неньці від ярма в пожежі.
13.09.2017