В степу розквітла квітка польова,
яка вражала невимовною красою;
раділа сонцю, а погода дощова
її поїла все вологою живою.
Вона вдивлялась в небо голубе,
схилялася від вітру в різні боки,
в вінку барвистім бачила себе…
та враз зачула обережні кроки.
Тим часом полем легінь мандрував,
природою милуючись степною.
Вподобав він ту квітку і… зірвав,
щоб вдома любуватися красою.
Він до своєї вніс її світлиці,
ледь стримуючи серденька порив,
і вазу кришталеву зняв з полиці,
й води туди джерельної налив.
Щоб замінити степове підсоння
та квітці забезпечити комфорт –
юнак розчистив спішно підвіконня
і вазу помістив на ешафот.
Красуня ж спрагло дивиться в віконце,
розгледіти б в надії рідний степ,
та скло їй затуляє миле сонце
й нагадує світлиця темний склеп.
І квітка вже до вечора змарніла,
схиливши вниз голівоньку свою.
Ось так її любов палка й згубила,
бо видалася пеклом в тім раю…
5,6.09.2017