Вузеньке поржавіле підвіконня
Для тебе давній прихисток і дім.
В липневу ніч моє німе безсоння
Укотре зустрічається з твоїм.
Стоїш похило на рожевій лапі
І голову ховаєш під крило.
З тобою розділю самотність навпіл,
Бо сни мої за обрій занесло.
Мій голубе зі смутком в оченятах,
Чому один? Де твій пташиний рід?
Поживу маєш – крихти та зернята,
Коли з вікна насипле сивий дід.
Бо дід з тобою в це спекотне літо
Напився до знемоги самоти.
Ти чистиш пір’я, прагнучи злетіти,
Хоча б у мріях неба досягти.
І я помрію...У сріблясті шати
Убрався пишно місяць-вартовий.
Ти відвернувся... Так, пора вже спати,
Ніч зорями розквітла навкруги.
липень 2017