Iвану Федоровичу Задорожнюк присвячую.
Веселий Кут.
1.
У яру стоiть криниця.
Там е круча на горi.
Вона крие таемницю
в невеличкому селi.
До криницi ходять люди,
там скотина воду п'е.
Е таке в краiнi всюди,
якщо в жолоб хтось нал'е.
I людина зiб'е спрагу
вiд вологи з джерела,
я звернув на це увагу,
душа змовчить не змогла.
2.
Лисий Йван стоiть на кручi
та загадуе наряд,
вiн усiм у вуха влучив,
крiм дiтей, усiм пiдряд.
Вiн кричить:"Краciй Маруся,
Ви з Антохою бiжiть,
виганяйте з жита гуси,
Любi Щербатюк скажiть".
Видае усiм наряди
щоб усе, усе зробить.
Вiн повчае,вiн порадить,
закрутилося все вмить.
Як закiнчив Йван промову
и пiшов додому сам,
в череду загнав корову,
про снiданок нагадав.
I клопочеться Фрасина,
страви подае на стiл,
нема в хатi дочки, сина -
Бог iм дати не схотiв.
Так живе подружжя в хатi,
як Iван прийшов з вiйни,
загубив чуби патлатi,
в танку згоренi вони.
Загоiлись його рани
вiн на трактор перший сiв
и на поле тiльки гляне,
зрозумiло все без слiв.
Е тепер у чоловiкiв,
що живуть в моiм селi,
для ледачих бiльше крикiв,
а ще й морди не цiлi.
"Берiть хдопцi своi вила,
на солому всi iдiть.
Вся пшеничка вже достигла,
вiд роси стерня блищить".
3.
Прийшли люди рано-вранцi
до криницi на наряд.
На своiй стоять дiлянцi,
корови води хотять.
Насадив вiдро на ключку,
загорнув води в вiдро,
воно крутиться як сучка
i зриваеться на дно.
Матюкнувся дiд вiд серця
та скуйовдив сивий чуб,
це не перше вже вiдерце,
нагадае баба шлюб.
"Я до шлюбу не хотiла
та сварилися батьки".
За майно вона тремтiла,
вiн марнуе залюбки.
Знов Iван кричить на кручi.
Щось сказати вiн забув
и летять слова колючi -
всiх два рази взув-роззув.
4.
Пам'ятають всi Iвана,
гучномовний чоловiк.
Вiн з могили вже не встане...
Памьятаем кожний рiк.
Не прийде Iван до кручi,
замулило джерело.
На душi слова болючi.
Вмер Iван, а з ним село.
5/09/2017p