Все неотложные дела ждут пусть.
На солнце и на травы насмотрюсь.
С хорошими людьми наговорюсь.
Не время то проходит, мы проходим путь.
А мы проходим...мы проходим... так-то...
А время - это только отбиванье такта.
Тик-так, тик-так...и в этом вся трагичность.
А время - не минуты, а века и вечность.
А день и ночь, и с вечера до утра -
это лишь вехи этого прохода.
Это лишь миг, отрывок и фрагмент.
Нота последняя, что на ветру звенит,-
смотри-ка: время, как великий дирижёр,
переворачивает ноты на пюпитре он.
Оригинал:
"Нехай підождуть невідкладні справи..."
Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм…ми минаєм…так-то…
А час – це тільки відбивання такту.
Тік – так, тік – так…і в цьому вся трагічність.
Час – не хвилини, час – віки і вічність.
А день, і ніч, і звечора до рання –
це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі, –
дивися: Час, великий диригент,
перевертає ноти на пюпітрі.