Орёл когтями в плечо впиваясь,
клевал печёнку...Но вовсе не про то я.
Климена, а как тебе тогда жилось,
несчастная и верная супруга Прометея?
Да, жить и в чаще, и в пустыни можно,
питаться можно, может, и корою.
Ну а когда к скале ты подходила, больно
видеть...как он...истекает кровью!
И как по ржавым камням кровь та
стекала вниз и капала, алея...
Глотая слёзы, ты домой брела,
Девкалиона своего лелеять.
Тоскуя, ждать, жить, как в пустыни.
И ждать, что засмеётся в спину кто-то:
- Вот та, чей муж там, на скале, прикован ныне!
Он, говорят, вор. И вроде, украл что-то.
Оригинал:
Климена
Орел впивався кігтями в рамено,
клював печінку… Але не про те я.
А як тобі жилось тоді, Климено,
нещасна, вірна жінка Прометея?
Ой, можна жити в пущі і в пустелі
і можна харчуватися корою.
Але коли підходила до скелі
і бачила… як він… спливає кров‘ю!
І як та кров по каменю рудому
стікає вниз і капає, червона…
Ковтала сльози і брела додому
чучикати свого Девкаліона.
Тужити, ждати, жити як в пустелі.
Чекать, що хтось у спину засміється:
- Це та, що в неї чоловік на скелі!
Він, кажуть, злодій. Щось украв здається.