Васильки по полю, васильки по полю,
И глаза любимой неба голубей,
Рощицы синеют, широко раздолье,
Синей птицей - счастье на душе моей.
Отсияют годы тучами над нами,
И вот так же в поле двое, как цветы.
Нас уже не будет. Может быть, цветами
Может, васильками, станем я и ты.
Так же будет поле просинью одето,
Так же будут тучи плыть в небытие.
И другой, далекий, нас сравнит со светом,
С васильковым взглядом девушки своей.
******
Володимир Сосюра - Васильки
Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щастя у душі моїй.
Одсіяють роки, мов хмарки над нами,
і ось так же в полі будуть двоє йти,
але нас не буде. Може, ми квітками,
може, васильками станем — я і ти.
Так же буде поле, як тепер, синіти,
і хмарки летіти в невідомий час,
і другий, далекий, сповнений привіту,
з рідними очима порівняє нас.
1939
Диджитал-арт автора