Пейо ЯВОРОВ
НЕ ВИНУВАТА ТИ
З інакших я світів — не твій у тому гріх,
дитино прах-землі, химерних мрій пустих;
не винна ти у тім, що ждав від тебе я
не шал чуттів, а дух, що святістю сія.
Я сподівавсь чомусь тебе за люстро мати
для дивних мрій моїх у вирі днів сумних:
чар-люстро дарувати, життя і образ дати
для марень потайних, що з бронзи злито їх.
Не твій у тому гріх, з інакших я світів,
без чаду й дурману, у сяєві снігів;
з інакших я світів, то що б зуміла ти
для зимних снів моїх, гіркої самоти!
Що можеш вдіять ти, не арфа яснозвучна,
у таїні сумна ридає десь одна, —
не арфа яснозвучна, душі моїй співзвучна,
на радість-сум мені співаючи пісні!...
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Пейо ЯВОРОВ
НЕ СИ ВИНОВНА ТИ
От други свят съм аз — не си виновна ти,
дете на прах-земя, на прашните мечти;
не си виновна ти, от тебе исках аз
не сажди на страстта, а дух кристален мраз.
От тебе исках аз да бъдеш огледало
на моята мечта сред ясна самота:
вълшебно огледало, живот и образ дало
на моя хладен блян, от светъл бронз излян.
Не си виновна ти, от други свят съм аз,
не зная прах и дим в приоблачния мраз;
от други свят съм аз, що можеш стори ти
за моя снежен сън и ледени мечти!
Що можеш стори ти, не арфа яснозвучна
за тайната в тъма ридаеща сама, —
не арфа яснозвучна, с душата ми съзвучна,
дозела песента на радост-горестта!...