Я бачу Сонце Яре в далені,
Яке торкається промінням так ласкаво,
І ці хмаринки в небі, як птахи цікаві,
І на душі, мов у дитячім, добрім сні.
Минає день і я кажу йому - "Спасибі"!
За всіх, кого люблю, поряд зімною.
Невдовзі осінь, та душа живе весною,
Там де буяє цвіт і всі здорові та щастливі.
Я бачу ніч... І вона дивиться на мене
Мільярдами зірок в безкрайнім небі,
І нас чекають там давно забуті Землі,
Дібровами шумлять і гнуть гілля зелене.
Я бачу день наступний. На світанку
З-за обрію вертається Ярило
І всім нужденним і просящим, аж до ґанку,
Пробивши сутінки, дарує свою Силу.
І хто подякує - тому вона і буде.
І хто візьмЕ її - той створить собі диво,
Бо, як-що, світло є в душі - то відчувають люди,
Що хтось з небес нам посміхається учтиво.