Розсипані думки в повітрі,
Буденністю сповиті сни.
Життя у всій своїй палітрі
Розвіє вітром спомини.
Слова зникають, жгучи душу,
І небо так далеко вже.
Я втратила навічно сушу-
Ніхто тепер не вбереже.
Болем насичені зіниці,
Під шкірою пульсує кров.
А я з собою наодинці-
Зневажила тепер Любов.
Емоції знов ріжуть тишу,
Долоні знову в кулаки.
Я не живу, але ще дИшу,
Хотіла, щоб все навпаки...
Я просто вкотре обпікаюсь...
І віддаючи людям все,
Я знов тону, і зневажаюсь...
В безодню знов мене несе.
Знищити все доволі просто,
Пробачити - не важко теж.
Та я горю, стрибаю з мосту,
І не встановлюю вже меж.