Ми все ще поза зоною
досяжності,
у країні де немає сутінків, а є
тільки наші душі як рими -
їм потрібно до Риму
тоді чому ти кажеш "досить,
Саша, вже?"
четвер - це право на сповідь,
та хіба не ти мовиш : облиш
надію
коли зателефонує Клайд до Бонні,
але чари більше не діють
стосунки - марево, зоряний
шлях на небі
та хіба не твої слова: " тримай
мене,
я твій кайф, а не біль?
далебі...
Моя дівчинка - з сусідньої
галактики.
інколи, роздивляючись її зоряні
очі,
я ходжу по колу, мов хтось
наврочив
і розірвав на малесенькі
клаптики.
Це прикро, коли світи мов
налякані равлики
згаяних днів.
хочеш до раю? У друзі кинь,
та хіба я не знаю, що ти
відповісиш "ні"?
Потяг кохання заблукав у імлі
розпусти,
мов мисливський пес зірвався
за здобиччю
рейки були сьогодні не в дусі,
то хіба не все одно любов це
чи ні?
Рими - немов шльондри твоєї
вдачі
відімкнувши посмішки від
живлення пропонують "зверху
за п'ятдесят"
"коханий, зв'яжи мене,
і я твоя геть уся,
ти тільки-но якомога сильніше
зв'яжи мене".