http://www.stihi.ru/2017/08/16/4367
Ещё цвет ветерка молодой и сугубо зелёный…
Ещё августа метки-подпалины мягки у клёнов…
Ещё синий простор утюжок всё утюжит Небесный…
Я ж полна неизменно о Господе думкой чудесной…
О, любимый мой Боже! Так сладко я грежу Тобою –
В нежных снах, в одиночестве, или сливаясь с толпою…
Видишь, колкость исчезла – приди в моё сердце спокойно!
Есть одно лишь сомненье: достойна того, не достойна?
Пусть на шатком тягаются Зло и Добро коромысле…
Пусть в стихах будут строки коротки, но полные мыслью…
Ведь как властно и ласково за опечаленным лесом
Сумрак ночи Светило сражает торжественной мессой!
Так что в ножны, любимый, запрятав мечи нашей боли,
Мы в Ковчеге спасительном всех собираем Любовью!
Оригинал
Ще вітрів кольори молоді - переважно зелені ...
Ще підпалини серпня м'які, ледь помітні у кленів ...
Ще весь простір блакитний вигладжує праска Небесна ...
І снує, наче човник, про Господа думка чудесна ...
Мій коханий Ісусе! Я солодко марю Тобою -
У думках, ніжних снах, наодинці та поміж юрбою ...
Бач, колючість пропала - заходь в моє серце беззбройне! -
Є один лише сумнів: чи гідна того, чи достойна?
Хай змагається Зло із Добром на хисткім коромислі ...
Хай рядки у віршах, то сумні, то розлогі, то стислі...
Але владно, врочисто за сонно зажуреним гаєм -
Сонце темряву ночі... ласкавістю перемагає!
Тож, сховавши у піхви, коханий, мечі гостролез,
Ми Любов'ю збираємо люд... в рятівному Ковчезі!
Иллюстрация из Интернета.