До картини Любовi Мiненко - Сiм вiтрiв -

Вера Свистун
Із ненем, хоч куди - під сім вітрів.
Крізь час узрієш, здалеку і зблизька,
гойдається під сволоком колиска,
над нею, пошептом, пташиний спів.
Замовкнуть сіверко і суховій,
борвій і бриз, самум і вітровище -
ти лиш до татка пригорнися ближче,
падінь і злету вільного намрій.
На північ, південь, захід, схід - в світи,
в розпуття упинаються дороги.
В наплічнику - жадання і тривоги,
та поруч з батьком легко їх нести.