Тихий и маленький город.
Август. Дожди, зонты.
Прячут туманы горы,
В скверике мокнут кусты.
Все и давно знакомы.
А половина на "ты".
От магазина до дома
Четверть часа ходьбы.
Тайн тут вообще не бывает.
Каждый, ведь, на виду.
И, непременно, узнает
Радость твою и беду.
Здесь, в городке затерянном,
Не до романов,... не зря
Жены идут уверенно.
Рядом молчат мужья.
Вроде не именины,
В шутку или всерьёз,
Жёлтые георгины
Мне на крыльцо принёс
Кто? До сих пор не знаю.
Так получилось, жаль.
Что те цветы означают?
Радость они иль печаль?
Дочка да дом, работа …
Ворох забот кружил.
Не находился тот, кто
Их на крыльцо положил.
Смелости не хватило.
Веры, что навсегда?
Может, потом решил он,
Эта любовь - беда.
Мой незнакомец, кто ты?
Август уходит. Дождит.
Снова работа, работа,
А на душе болит...
Вечер опустится синий.
Не разглядеть лицо...
Желтые георгины...
Доченьке... на крыльцо.
*****
жовтi жоржини Пер. с украинского
Василина Иванина
http://www.stihi.ru/2017/07/26/10155
В тихім гірськім містечку
Серпень сипле дощі…
Тьмяні вершини в тумані,
Мокнуть у сквері кущі.
Тут кожен із кожним знайомий
І половина – на «ти»,
До магазину чи школи
Чверть години іти.
Тут таємниць не буває –
Все у всіх на виду,
Кожен про кожного знає,
Про радість чужу чи біду.
У провінційнім містечку
Не до романів гучних,
Пані пливуть статечно,
Панове мовчать при них.
В мене ж на серці скалка –
Поміж буденних справ
Хтось мені зранку на ганку
Жовті жоржини клав.
Хто – й по сьогодні не знаю,
Лиш затамую жаль:
Що в тих квітах озвалось,
радість чиясь чи печаль?...
Доня, хата, робота,
У круговерті справ…
Не озивається той, хто
Жоржини на ганок клав.
Мабуть, йому забракло
Віри, що це – назавжди.
А чи вважав, що кохання
Нас призведе до біди...
О незнайомцю, хто ти?
Серпень за серпнем, дощі…
Звичні щоденні турботи,
Тільки скалка в душі.
Тихо відслоню фіранку,
І наяву, а не в сні,
Жовті жоржини на ганку
Донечці – не мені…