Не проросте не сіяне зерно.
Загине без землі і без вологи.
В полоні пензля, біле полотно -
дитинство, безтурботне й босоноге.
Промовить доля гучно: - Не тобі,
тулитися до місячного блиску,
і не для тебе вечір на вербі
гойдає тихо зоряну колиску.
Не переймайся, це лише слова.
Надія, бо ж на те вона й надія -
в достиглім полі розпочне жнива,
негодам й негараздам в протидію.
Надія - повний Місяць в небесах -
назустріч Сонцю котиться невпинно.
Їм личить попліч подолати страх,
знітивши серце, у лиху годину.
Не проросте не сіяне зерно.
Загине без землі і без вологи.
Надія - ще не випите вино,
але п'янить, п'янить без застороги.