Чомусь у серця до розуму немає віри,
Чи то йому вдалось схибити в житті ,
I розум, як завжди серцю не вірить
бо знає, серце м'яке у каятті.
Уже розвіялися усі мої надії,
але в душі, ще й досі спокою нема.
Бо вірю, що колись здійсняться мрії,
ще зацвіте червона рута і буде знов весна.
Горітимуть на небі яснії зірниці,
солов'ї співатимуть, в саду,
і будуть линути пісні,
бо знов дівочі вечорниці,
а я до тебе,
як раніше, через роки, прийду.