Я причаюсь метеликом барвистим
Приреченим… ні, не дожить до ранку
Не встигнеш, навіть, випить філіжанку
Своєї кави ранком світлим,чистим
Метелик… За банальністю ховаю
Я тріпотіння ніжне та непевне
То ж сподіваюсь - виняток із правил.
Та не шукаю слів, відтак - даремно
Пий каву, друже,- все на жарт я правлю
Метелик гине – нам обом відомо
Той махаон не вкаже шлях до раю
Суцільна проза. Жорстко та свідомо…