Як посієш смуток – вижнеш сльози,
Загірчать розлуки полином,
В душу розпач зажене морози
І стьобне образа батогом.
Де ти, моя радість, забарилась?
Може, заблукала у світах?
Чи в дорозі дальній заблудилась?
Може, мало сили у крилах?
Полечу я променем до тебе,
Вітерцем гайну через поля
Ти моя зигзице золотая,
Ти розрадо й Ладо ти моя.
У моїх краях заголосили
Вже давно сердешні журавлі,
А я все чекаю сили в крилах
Щоб мерщій до рідної землі.
Там цвіте калина біля хати,
І береза кличе до воріт.
Там живеш, моя старенька мати,
Заплела ти в коси сивоцвіт.
Там щебечуть рідні соловейки,
Кидають в садочку вишні цвіт.
Сяду й обійму тебе, рідненька.
Я цього чекав чимало літ.
Бережи себе, моя голубко.
Не тужи, що знов від тебе я
Відлітаю вже занадто хутко
Бо чека на мене все ж сім’я.
Там порину знову у роботу -
І роки летітимуть, мов день.
Якби мала ти на те охоту,
Я б ще кращих наспівав пісень.