Степом звiстка
Байки персидського вченого кота
на ім"я Ага про запорожців.
частина 1
Зненацька степом пішла звістка,
Що десь крадеться чийсь чамбул:
Пропав шляхетний пан Отрижка,
Відомий пердя на війну,
Кілька чумацьких караванів
Та зайнялися хутори,
Де козаки час зимували
Або рибалками були.
Пішли дозори усі боки,
Оце мені таке не пре-
І не гуляєм ,а крадемся,
Тобто шукаєм навсліпки.
К Сулі чволаємо на конях,
Усі пильнують- а я сплю,
Але як ніч стуляє око-
Один громаду стережу!
Сидю в дозорі-захолонув,
Морозна тиша аж дзвенить,
А ніч!!! Зірки танок почали-
Які чарівні -то я з вами!
Та зачекайте! Та заждіть!
Підсів поближче до вуглів
Вогника благаю:
Не палити мою шкіру!-
Та хвоста ховаю.
Через нього негаразди,
Мов змія десь лізе,
Де воли вже прожували
Він шука намисто.
Місяць гойдає зірки,
А у пузі- бійка,
То куліш ганя сальце
З часником по ниркам.
Як зітхаю - аромат
Оксамитом в"ється,
Хай в окрузі лис чи вовк
Йти постережеться,
Бо куліш такий смачний,
Головне-.. так,тихо,
Бо чатує неборак-
Вітерець до вітра,
Нажене не дай боже,
Сіромасі лихо!
Немов привид той міраж-
Караван з пустелі,
Переслідує весь час
Як кинув оселю:
Де вірші склада Меджнун,
Та Лейла сумує.
Серце тьохкає в грудях-
Зірка впала- що це?
Йдуть у слині верблюди...
Загубився! Де я?
В подушках піджав хвоста-
Тюк на віслюкові,
Все що сіє караван:
Знаходки з собою!
Якби хутро чи іще-
З колючок скрименти,
Потім як воно пала...
Та пустеля пече так,
Що немає сили.
А-а-а! То край мого хвоста
Мов фітіль з мортири.
Ой держи мене Сула
Щоби не втопився!
Бум! Краще б, не забився!
Бо на річці льод чекав
Як ядром з мортири
Промайнула тінь моя!
Не один фітіль,а два,
Боженько,чотири!
Як у проруб не попав,
Просто очманіти!
Сам ще звечору рубав
Та зламав сокиру.
Як засяяли зірки,
Мабуть було сміху,
Якби бачив курінний-
Це була б провина!
Бо коли сторожа спить-
Козакам на лихо!
-Ти куди пропав Ага,
Знатний мій рибалка?
Підсікай частіш хвоста
Чи як вовк ждеш щастя?
Під очима ліхтарі
Ні,не заважають?
Довелось казати все-
Та й рятувати,
Бо від сміху в проруб впав,
Той Зверха все бачить...
От сторожа!- до рання
Не прийшлося спати!
Ох ті спомини мені
Все відволікають,
Вуха-вежи навкруги,
Очі,кляті ліхтарі...
По ночі блукають!
Як знялися- в торбу знов
До харчів поближче,
Місяць вже хова зірки
Ми крадемся тихо.
частина 2
Лежу у торбі- хвіст лоскоче,
А ніс за вітром-дме димком,
То так приємно ягня сочить,
Що сон за вежами пішов.
Поліз із торби,старий Люлька
Очі примружив:Спиш,чи шо?
Але пита:-Ти теж унюхав?
Бо пішли вуса ходуном.
Повзу,а юшка із ягняти
Мій розум у полон бере,
На солонині шо брехати
Не добре держаться штани,
А ще ті прикрі будяки,
Геть реп"яхи натерли стегна,
Малинові мої дзвони!
Яка там Лавра-серце стогне!
Та шо я чую... тихий спів-
Мелодій чарівних намаз!
Дивлюся сива малахайка
В казані ловить костомах,
Його супутники чатують:
Хто-полонених,інші крам
Та погляди всупереч волі
Ласують в бульбашках казан!
Яка сторожа?! Пахне смачно!
Усі думки у шлунку геть!
Та цьому діду на кургані
Треба зробити мінарет!
Але козакам не до того,
Бо Люлька вказує: Вперед!
Ті характерники- шайтани,
Летять немов прогавив смерть.
І я скачу,бо не пасую,
Волаю все що розум ткне-
На п"яти мовах,гріх зізнатись,
Я ображаю наверле.
Немов навіжені,мов оси
Та шаблі дзигами дзвенять,
Раптово Смерть прийшла з косою:
Врожай зі крові. Час збирать!
Який казан? К шатру прямуєм,
Вони оговталися вже
Та бачу небо десь майнуло
І зашморг дихать не дає:
Лелеки Долі полетіли,
Мабуть зірки вказали-час!
Кремезний Бульба ледь пробився
Та наступив чорт на хвоста.
Шо то було!!! Очі скакали!
Мов з гаківниці в дупу сіль!
До когось в бороду вчепився,
Ревів від болі мов ведмідь.
Йду до шатра,дивлюсь -Отрижка
Пістоль трясеться підніма.
Салям йолопе!- плигнув в очі-
А ну прямуй до казана...
Чим закінчилось? Все пропало!
Той пан зі мною на чолі
З шатра летів,за ним курява-
Всі остовпіли навкруги
І це не зле- він збив казана...
Які там були матюги!!!
У церкві потім вся сторожа
Просила Бога. Став свічки.