Проходят дни и датами зовутся.
И густо грусти чёрного литья.
О, дни мои, и чем же вспомнятся,
затравленные все мои слова.
Люди мои, родня моя родная!
Так что-то грустно, аж боюсь:
И что-то прихожу в несоответствие я,
и почему ж, преступница, не каюсь.
Вот кто-то там шумит и голосует.
А кто-то танцует ритуальный танец.
А время - мудрое, все фикции фасует,
а, между прочим, я всё-таки останусь.
Оригинал:
День за днем, вони вже звуться - дати.
Густо смутків чорного литва.
Дні мої, а чим же вас згадати,
всі мої зацьковані слова.
Люди мої, рідна моя рідність!
Щось мені так сумно, аж лякаюсь.
Щось приходжу я в невідповідність,
і чомусь, злочинниця, не каюсь.
Хтось там галасує, голосує.
Хтось танцює ритуальний танець.
Час - він мудрий, фікції скасує,
а, між іншим, я таки зостанусь.