***
Вже подумки прощаюсь з літом,
І хоч стоїть теплинь, жара,
І ліс буя ще пишним цвітом,
Та йде вже осені пора...
Птахів покличе вирій неба,
В лісах принишкнуть голоси,
Засіє дощ холодний степом,
Нещадний до землі краси,
Змарніють квіти від роси...
Прийдуть, як звідки, сум, печаль,
Осінні роздуми, напруга,
Де горне вітер листя вдаль,
І крає душу недолуго...
Прощаюсь подумки вже з літом,
Степів зеленим, буйним квітом,
Із щедрим сонечком, хмарками,
Що ген біжать собі віками...
Із дивним світом і прекрасним,
Де місяць, зорі в небі ясні,
Дерева дихають, лоскочуть,
Щось про любов землі шепочуть...
Хіба наслухаюсь, питаю,
Хіба надихаюсь, як в сні,
Ночами, море де безкрайнє,
Де благодатні літа дні?..
***