В дни, прожитые печально и просто,
было всё, словно белый снежок.
Темноглазым чудесным гостем
ожидала тебя я с дорог.
Задержался, пришел нескоро.
С сожаленьем бродила в те дни.
И для сердца в недобрую пору
я призналась кому-то в любви.
Подносил меня кто-то к небу,
голубое, вдыхала его...
Не мечтала уже о тебе я,
нарушить боясь твой покой.
И бывало - встану на месте,
тяну руки куда-то без слов,
будто жду я чудесной вести
с неизвестных далёких краёв...
Покаянье есть такое для сердца -
чтоб забыть поскорее зло,
даже то, что должно случиться,
и случиться чему не дано.
Оригинал:
В дні, прожиті печально і просто...
В дні, прожиті печально і просто,
все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
я чекала тебе з доріг.
Забарився, прийшов нескоро.
Мандрувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
я сказала комусь: - Люблю. -
Хтось підносив мене до неба,
я вдихала його, голубе...
І не мріяла вже про тебе,
щоби цим не образити тебе.
А буває - спинюсь на місці,
простягаю руки без слів,
ніби жду чудесної вісті
з не відомих нікому країв...
Є для серця така покута -
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було.