Лiченi вiршi Миклош Форма
http://www.stihi.ru/2017/07/17/964
Ти не забрав свої речі, сказала вона.
Викинь, сказав, це уже не мої речі.
Правда, згадалось на мить, що з її вікна
видно зірки, як цілуєш її плечі.
Ми поговоримо, тихо спитала вона?
Не поговоримо, тихо сказав і зібрався.
Правда, згадалось на мить, що була весна,
як навесні, наче хлопчик малий, закохався.
Ми... Та уже не вдається казати, що ми.
Небо з вікна і зірки будуть теплі, та інші.
Лічені тижні – і осінь, а там – до зими
лічені сни без любові і лічені вірші...
------------
Вещи возьми - прошептала в слезах она.
Это - чужое, ненужное, бросить - легче.
Только мелькнула молнией та весна...
Руки, глаза, и улыбка её, и плечи...
Поговорим? А вдруг впереди - года!
Отговорили, не о чем, да и - поздно...
Только на миг увидел: в окне - звезда.
Ярче её не бывает на небе звёздном...
Только мелькнуло старое слово "мы"...
Яркие звёзды будут чернее тени...
Только немного осени и зимы...
Времени. Снов одиноких. Стихотворений...