Мені не холодно... не змерзла...
Вночі не плачу більше я.
Вже час минув,
Я пам'ять стерла
І я давно уже не я.
Навчилась бути як усі,
Дивитись в очі і брехати.
Та іноді бувають дні,
Я хочу ту себе згадати.
За посмішкою не ховати біль,
Який з середини з'їдає.
Я хочу бути - як тоді,
Веселою, неначе з раю.
Та убивали день за днем довіру,
Совість продавали.
І так я зникла - наче дим,
Тепер живу, як та примара.
Ходжу...та справжню ту,
Тепер мене ніхто не знає.
Колись я вб'ю в собі зиму
І в серці крига вмить розтає.
(с) Наталія Кузнєцова